Форум землевпорядників

ДЕРЖАВНИЙ КОМIТЕТ УКРАЇНИ ПО ЗЕМЕЛЬНИХ РЕСУРСАХ
ДЕРЖАВНА IНСПЕКЦIЯ З КОНТРОЛЮ ЗА ВИКОРИСТАННЯМ
I ОХОРОНОЮ ЗЕМЕЛЬ

Л И С Т

18.04.2007 N 6-8-783/342

Начальнику Управління
з контролю за використанням
та охороною земель
у Полтавській області
О.В.Авраменку


Щодо надання роз'яснення

У Держземінспекції розглянуто звернення Полтавської
облдержземінспекції від 20.03.2007 N 01-02-01/463 щодо надання
роз'яснення стосовно порядку державної реєстрації договорів оренди
землі. За результатами розгляду повідомляємо наступне.

Відповідно до статті 20 Закону України "Про оренду землі"
( 161-14 ) укладений договір оренди землі підлягає державній
реєстрації.

Згідно з пунктом 4 Тимчасового порядку ведення державного
реєстру земель, затвердженого наказом Держкомзему України від
02.07.2003 N 174 ( z0641-03 ) (далі - Тимчасовий порядок),
державна реєстрація державного акта на право власності на земельну
ділянку, державного акта на право постійного користування
земельною ділянкою, договору оренди землі здійснюється шляхом
внесення записів реєстрації до книги реєстрації.

Державну реєстрацію державного акта на право власності на
земельну ділянку, державного акта на право постійного користування
земельною ділянкою, договору оренди землі у книзі реєстрації
здійснює оператор (реєстратор) - структурні підрозділи державного
підприємства "Центр державного земельного кадастру при Державному
комітеті України по земельних ресурсах" (далі - Центр ДЗК), у
межах повноважень якого є земельна ділянка.

Однак, Порядком державної реєстрації договорів оренди землі,
затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.98
N 2073 ( 2073-98-п ), встановлено, що державна реєстрація
договорів оренди землі проводиться виконавчим комітетом сільської,
селищної та міської ради, Київською та Севастопольською міськими
державними адміністраціями за місцем розташування земельної
ділянки.

Тобто, на даний час, виникло питання, яким
нормативно-правовим актом керуватися під час реєстрації договорів
оренди землі.

На думку Держземінспекції, необхідно застосовувати Тимчасовий
порядок, оскільки спеціальним органом щодо ведення державного
реєстру земель по відношенню до органів місцевого самоврядування є
Центр ДЗК (його структурні підрозділи) у складі Держкомзему
України.

Крім того, постановою Кабінету Міністрів України від
17.07.2003 N 1088 ( 1088-2003-п) повноваження щодо ведення
державного реєстру земель покладені на Центр ДЗК.

Зазначений нормативно-правовий акт ( 1088-2003-п ) прийнято
пізніше, ніж Порядок державної реєстрації договорів оренди землі
(постанова Кабінету Міністрів України від 25.12.98 N 2073
( 2073-98-п )), отже застосовується нормативно-правовий акт,
прийнятий пізніше (конкуренція загальної та спеціальної норм, де
перевагу має спеціальна норма).

Про схвалення Концепції проекту
Земельного кодексу України у новій редакції

1. Схвалити Концепцію проекту Земельного кодексу України у новій редакції, що додається.

2. Державному комітету із земельних ресурсів разом з Міністерством юстиції, Міністерством охорони навколишнього природного середовища, Міністерством аграрної політики, Міністерством економіки, Міністерством фінансів, Міністерством регіонального розвитку та будівництва, Міністерством оборони, Державним комітетом по водному господарству, Міністерством транспорту та зв’язку, Державним комітетом з питань регуляторної політики та підприємництва, Державним комітетом лісового господарства, Державною податковою адміністрацією та іншими заінтересованими центральними органами виконавчої влади розробити з урахуванням положень Концепції, схваленої цим розпорядженням, та подати у трирічний строк на розгляд Кабінету Міністрів України проект Земельного кодексу України у новій редакції.

Прем’єр-міністр України М. АЗАРОВ

СХВАЛЕНО
розпорядженням Кабінету Міністрів України
від “___” __________ 2010 р. № ____
КОНЦЕПЦІЯ
проекту Земельного кодексу України у новій редакції
Загальна частина

Відповідно до Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

За час незалежності в Україні діє вже третій Земельний кодекс (враховуючи викладення його у новій редакції в 1992 році), проте проблема кодифікації земельного законодавства зберігає свою актуальність. Основними недоліками чинного Земельного кодексу України від 25 жовтня 2001 року визнаються:

наявність значної кількості норм, що мають загальний і декларативний характер, їх взаємна суперечливість;

відсутність сталого понятійного апарату та чіткої інституціональної структури правових норм;

наявність значної кількості бланкетних норм, які відсилають до ще не прийнятих законів чи підзаконних актів;

переважна спрямованість на регулювання правовідносин, що виникають з приводу використання земель сільськогосподарського призначення, а також у процесі приватизації земель державної та комунальної власності;

існування суперечностей із Господарським і Цивільним кодексами України у підходах до законодавчого забезпечення реалізації суб'єктивного права власності на землю, зокрема, у визначенні суб’єктів права власності на земельні ділянки, основних засад здійснення права власності на землю, закріплення суб’єктивних прав на земельні ділянки тощо;

невизначеність механізмів реалізації пріоритету вимог екологічної безпеки у використанні земель.

Мета та основні завдання Концепції

Мета Концепції полягає у визначенні шляхів законодавчої кодифікації та зведення норм, що регулюють земельні відносини, в засновану на єдиних принципах узгоджену систему та викладення її у формі єдиного правового акта – Земельного кодексу України у новій редакції з урахуванням нового підходу до врегулювання земельних відносин, світового досвіду та вимог стосовно гармонізації законодавства України із законодавством Європейського Союзу.

Основні завдання Концепції:

Вдосконалення понятійного апарату земельного законодавства та структури його інститутів;

інвентаризація та консолідація чинного земельного законодавства, що включає окреслення нормативно-правового масиву, що підлягає кодифікації, створення реєстру правових норм, у сфері земельних відносин;

виявлення правових норм, у сфері земельних відносин, що підлягають скасуванню або перегляду (застарілих, таких, що надмірно регулюють порядок надання адміністративних послуг, встановлюють обтяжливі дозвільні процедури при отриманні земельних ділянок, зміні їх цільового призначення), виявлення прогалин у правовому регулюванні, усунення розходжень та суперечностей (колізій) між окремими правовими актами;

гармонізація правових приписів законодавства України із законодавством ЄС, зокрема, у галузі правової охорони власності, вільного економічного простору, доступу до землі як ресурсу людського розвитку, ландшафтного підходу до регулювання землекористування, захисту навколишнього середовища, ведення земельного кадастру, охорони земель, а також участі громадськості у прийнятті рішень щодо планування територій;

наукове обґрунтування змін, що вноситимуться у зміст правового регулювання земельних відносин, аналіз їх виваженості та регуляторного впливу;

напрацювання тексту кодифікованого акта – Земельного кодексу України у новій редакції;

підготовка тексту змін до актів чинного законодавства, вироблення переліку актів, що підлягають скасуванню.

Шляхи розв'язання проблеми

Для створення правових засад нового підходу до врегулювання земельних відносин, світового досвіду та вимог стосовно гармонізації законодавства України із законодавством Європейського Союзу у новій редакції Земельного кодексу України необхідно передбачити:

дотримання конституційних вимог при здійсненні законодавчої діяльності у сфері набуття і реалізації прав на землю;

консолідацію правових приписів земельного законодавства України;

визначення основних термінів та понять у земельно-правовому процесі;

порядок врегулювання конфліктів та постконфліктних ситуацій з приводу набуття і реалізації прав на земельні ділянки;

поступову заміну права постійного користування на інші права користування земельними ділянками, що дозволить більш раціонально використовувати земельні ділянки, з одночасними внесенням змін до законодавства в частині визначення розміру плати за таке користування та встановленням розміру плати на мінімальному рівні для державних, комунальних та неприбуткових підприємств, установ і організацій. Можливість мати земельні ділянки на праві власності повинна бути визнана за всіма юридичними особами, з одночасним внесенням змін до законів, якими регулюються питання плати за землю;

введення у структурі прав на земельні ділянки нового правового титулу – права тимчасового користування земельною ділянкою без вилучення її у основного користувача або власника (при використанні земель для проведення розвідувальних робіт, використання земель службових наділів тощо), яке здатне істотно підвищити ефективність наданих у користування земель, спростити механізм їх надання у тимчасове та (або) обмежене користування;

надання праву оренди землі класичних ознак зобов’язального права;

правовий режим земельних ділянок державної власності, на яких розташовані об’єкти, що підлягають приватизації;

правовий режим земельних ділянок, наданих для розміщення і постійної діяльності військових частин, установ, військово-навчальних закладів, підприємств та організацій Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законодавства України;

спрощені та прозорі порядки набуття і реалізації права на землю, продажу земельних ділянок державної, комунальної і приватної власності або прав на них;

встановлення переліку основних обмежень і приписів щодо використання земельних ділянок, а також процедур їх реалізації через планування земель, зокрема, в порядку зонування та ландшафтного підходу;

створення правових засад для нормативного встановлення мінімальних агротехнічних вимог до використання земель сільськогосподарського призначення, а також вимог до набувачів прав на зазначені землі для ведення товарного сільськогосподарського виробництва в частині наявності досвіду роботи у сільському господарстві та забезпеченості відповідними фінансовими та матеріально-технічними ресурсами;

закріплення права загального землекористування та визначення принципових правових засад його здійснення;

чітке розмежування повноважень із розпорядження землями державної власності, визначення спеціально уповноваженого органу виконавчої влади, з управління землями державної власності, що дозволить підвищити фаховий рівень рішень, що приймаються, підвищити відповідальність за їхній зміст, скоротити строк вирішення питань та здешевити процедуру прийняття рішення, забезпечити комплексне управління земельними ресурсами в межах України та досягти інших позитивних результатів;

врегулювання правовідносин щодо проведення землеустрою, трансформації угідь, поділу та об'єднання земельних ділянок, уніфікації регламентації здійснення землевпорядних дій, вироблення уніфікованої землевпорядної процедури, можливість примусового землеустрою;

правове забезпечення ведення державного земельного кадастру, його автоматизованої системи;

запровадження перехідних положень при здійсненні розмежування земель державної та комунальної власності, формування обмежень у використанні земель навколо існуючих режимоутворюючих об’єктів;

визначення процедур реалізації пріоритету вимог екологічної безпеки у використанні земель, зокрема щодо формування екомережі та здійснення інших заходів з охорони земель, запровадження економічного стимулювання раціонального землекористування та відповідних фінансових механізмів;

врахування основних тенденцій сучасного права Європейського Союзу щодо поступової заміни численних розрізнених законодавчих актів рамковими правовими нормами та гнучкими стратегіями, забезпечення захисту ґрунтів від ерозії та забруднення, заохочення консервації земель сільськогосподарського призначення, збереження біологічного та ландшафтного різноманіття тощо.

Очікувані результати

Прийняття Земельного кодексу України у новій редакції сприятиме становленню, впорядкуванню та подальшому розвитку земельних відносин на чітко визначених правових засадах, дасть змогу завершити земельну реформу, забезпечить охорону земель, як основного національного багатства, а також сприятиме гармонізації законодавства України із законодавством Європейського Союзу.