Atoll писав:Відділіть нарешті зерно від "плевел". Науку геодезія від інформаційної системи кадастр
Саме так можна б було вирішити цю проблему -
відділити:
1 - геодезичні
правила, прийоми і проблеми зйомки координат поворотних точок (і точності їх визначення) від
2 - нормативно-методичних
правил, прийомів і проблем формування
топологічно коректних кадастрових одиниць.
Про першу складову геодезисти в цій темі говорили багато.
Поговоримо про другу...
Нинішня (кардинально помилкова) модель земельного кадастру - типу "
спагетті". Публічна кадастрова карта і всі ті приклади, про які йшла мова вище - найкраще цьому підтвердження.
Потрібна - як не крути -
топологічна модель (Чернов про це писав). Але тоді треба пріоритет віддавати не
межам-полігонам окремих суміжних ділянок (коли їх міряють окремо - отримуємо "спагетті"), а
межам-полілініям (у топології - ребрам), які відокремлюють межу однієї ділянки від іншої. Вершинами такого межі-ребра є точки де сходяться 3 або більше суміжників (точки їх опису - А, Б, В, ...).
Геодезичними методами необхідно однозначно жорстко визначити (координувати) та при необхідності закріплювати в натурі саме ці точки. Актом погодження повинна погоджуватись межа-ребро з одним суміжником (від А до Б). Площа ділянки є вторинною, вона утворюється автоматично при формуванні всіх меж-ребер.
Кадастрова база даних повинна бути багатошаровою. Основними шарами повинні бути координати топологічних вершин (А, Б, В, ...) та меж-ребер (від А до Б, від Б до В, ...). Похідним від них повинен бути шар полігонів-ділянок, який утворюється за правилами топології - як фігура, яка зі всіх сторін обмежена межами-ребрами. (
Доречі, в селі десятками років межу сусідніх городів знають по закопаних каменюках, а в Карпатах ще минулого-позаминулого літа фотографував порослі мохом польські стовпці у лісі, котрі таким же чином відділяли ділянки).
Таким чином я колись пропонував на нарадах вести встановлення меж населених пунктів (погоджувати та затверджувати матеріали по окремій межі-ребру з кожною окремою АТО, а площу фіксувати як вторинну автоматично по мірі затвердження окремих ділянок - більшість нинішніх проблем би знялось).
Зарубіжний приклад (про що говорили вище) - Росія. Вони кадастрове зонування формували саме таким чином, починаючи з рівня автономних республік, країв, областей).
Можна навіть увести різний статус меж-ребер (вершин А, Б, В, ...) - від точно закоординованих та винесених в натуру (найвищий) до картографічних, які проведені за картографічними матеріалами (тими ж ортофотопланами) по межі з ділянками тих категорій земель, котрі ще не визначались інструментально (найнижчий)... Тут і допуски точності різні, і можливість їх уточнення пізніше
Ця концепція потребує кардинально змінити підходи до ведення кадастру, погодження та затвердження документації, але вона може вирішити сьогоднішні проблеми.
Може описав трохи сумбурно (в загальних рисах концептуальної ідеї), але якщо це зацікавить когось - можна деталізувати далі логічну модель та нормативно-методичний і юридичний інструментарій її застосування...