Форум землевпорядників

Аналіз частини другої статті 640 та статті 983 ЦК України дозволяє зробити висновок, що реальним (від лататинського res - річ) вважається договір, що є укладеним з моменту передачі речі або вчинення іншої дії. Для укладення реального договору необхідна наявність двох юридичних фактів: а) домовленість між його сторонами стосовно істотних умов договору; б) передача речі однією стороною іншій стороні або вчинення іншої дії. по своїй юридичній сутності договір страхування, за загальним правилом, є реальним договором.
Відповідно до статті 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Тлумачення статті 629 ЦК України свідчить, що в ній закріплено ОДИН ІЗ ФУНДАМЕНТІВ НА ЯКОМУ БАЗУЄТЬСЯ ЦИВІЛЬНЕ ПРАВО - ОБОВ'ЯЗКОВІСТЬ ДОГОВОРУ. Тобто З УКЛАДЕННЯМ ДОГОВОРУ ТА ВИНИКНЕННЯМ ЗОБОВ'ЯЗАННЯ ЙОГО СТОРОНИ НАБУВАЮТЬ ОБОВ'ЯЗКИ (а не лише суб'єктивні права), ЯКІ ВОНИ МАЮТЬ ВИКОНУВАТИ.
НЕ ВИКОНАННЯ ОБОВ'ЯЗКІВ, встановлених договором, МОЖЕ ВІДБУВАТИСЯ ПРИ:
(1) РОЗІРВАННІ ДОГОВОРУ за взаємною домовленістю сторін;
(2) розірванні договору в судовому порядку;
(3) ВІДМОВІ ВІД ДОГОВОРУ В ОДНОСТОРОННЬОМУ ПОРЯДКУ У ВИПАДКАХ, ПЕРЕДБАЧЕНИХ ДОГОВОРОМ ТА ЗАКОНОМ;
(4) ПРИПИНЕННЯ ЗОБОВ'ЯЗАННЯ на підставах, що містяться в главі 50 ЦК України;
(5) НЕДІЙСНОСТІ ДОГОВОРУ (нікчемності договору або визнання його недійсним на підставі рішення суду).
У статті 204 ЦК України передбачено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 2-383/2010 (провадження № 14-308цс18) /http://reyestr.court.gov.ua/Review/78011437/ зроблено висновок, що стаття 204 ЦК України закріплює ПРЕЗУМПЦІЮ ПРАВОМІРНОСТІ ПРАВОЧИНУ. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов'язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов'язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню.
У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 09 січня 2019 року у справі № 759/2328/16-ц /http://reyestr.court.gov.ua/Review/79231916 / зроблено висновок, що нікчемним є той правочин, недійсність якого встановлена законом і для визнання його недійсним не вимагається рішення суду (частина друга статті 215 ЦК України). НІКЧЕМНІСТЬ ПРАВОЧИНУ КОНСТРУЮЄТЬСЯ ЗА ДОПОМОГОЮ «ТЕКСТУАЛЬНОЇ» НЕДІЙСНОСТІ, ОСКІЛЬКИ ВОНА ІСНУЄ ТІЛЬКИ У РАЗІ ПРЯМОЇ ВКАЗІВКИ ЗАКОНУ. З позицій юридичної техніки ТАКА ПРЯМА ВКАЗІВКА МОЖЕ ВТІЛЮВАТИСЯ, ЗОКРЕМА, В ТЕРМІНАХ «НІКЧЕМНИЙ», «Є НЕДІЙСНИМ».
Тлумачення статей 215 та 216 ЦК України свідчить, що учасники цивільних відносин не можуть на рівні того чи іншого договору здійснювати його кваліфікацію як недійсного (нікчемного чи оспорюваного), визначати правові наслідки нікчемності правочину. За домовленістю сторін можуть змінюватися тільки правові наслідки оспорюваного правочину.
При зверненні до суду із позовом ПОЗИВАЧ посилалася на те, що частина 2 Договору страхування (чинна на момент укладення договору добровільного страхування фінансових ризиків (захист від безробіття), з якою позивач ознайомилася на веб-сторінці страховика в мережі http://інтернет-www.arsenal-strahovanie.com/ у розділі «Страхування фінансових ризиків» програма «Захист від безробіття» містила пункт 4.3. такого змісту: «цей договір страхування не діє щодо осіб, що на момент його укладання є: не працевлаштовані, працевлаштовані неофіційно, пенсіонерами, приватними підприємцями, військовослужбовцями, фрілансерами, сумісниками, самозайнятими, заробітчанами, а також акціонерами, що працюють в компанії, в якій їм належить більше 10% акцій; трудовий стаж яких за діючим місцем роботи становить менше 12 (дванадцяти) місяців; працевлаштованими у роботодавця, юридична та/або фактична адреса якого відноситься до зон проведення антитерористичних операцій (АТО), зон збройних конфліктів міжнародного та не міжнародного характеру, бойових операцій, заходів чи дій. У випадку укладання договору щодо зазначених осіб, ЦЕЙ ДОГОВІР Є НЕДІЙСНИМ ТА ВИПЛАТИ ЗА ЦИМ НИМ НЕ ЗДІЙСНЮЮТЬСЯ».
Разом із тим ВІДПОВІДАЧ наполягав на тому, що до спірних правовідносин підлягає застосуванню пункт 4.3. договору добровільного страхування фінансових ризиків (захист від безробіття) у такій редакції: «договір страхування не діє щодо осіб, що на момент його укладання є: непрацевлаштовані, працевлаштовані неофіційно, пенсіонерами, приватними підприємцями, військовослужбовцями, фрілансерами, сумісниками, самозайнятими, заробітчанами, державними працівниками, ПРАЦІВНИКАМИ БАНКІВСЬКОЇ СФЕРИ, а також акціонерами, що працюють в компанії, в якій їм належить більше 10 % акцій; трудовий стаж яких за чинним місцем роботи становить менше 12 (дванадцяти) місяців; працевлаштованими у роботодавця, юридична та/або фактична адреса якого відноситься до зон проведення антитерористичних операцій (АТО), зон збройних конфліктів міжнародного та неміжнародного характеру, бойових операцій, заходів чи дій. У ВИПАДКУ УКЛАДЕННЯ ДОГОВОРУ СТРАХУВАННЯ ЩОДО ЗАЗНАЧЕНИХ ВИЩЕ ОСІБ, ЦЕЙ ДОГОВІР СТРАХУВАННЯ Є НЕДІЙСНИМ; ВИПЛАТИ ЗА ЦИМ ДОГОВОРОМ НЕ ЗДІЙСНЮЮТЬСЯ».
Також при відмові у здійсненні страхової виплати відповідач посилався на те, що при укладенні договору були ПОРУШЕНІ ВИМОГИ ПРОГРАМИ СТРАХУВАННЯ, ЩО ВИКЛЮЧАЄ МОЖЛИВІСТЬ КВАЛІФІКАЦІЇ ЗАЗНАЧЕНОГО ВИПАДКУ ЯК СТРАХОВОГО, ОСКІЛЬКИ ПРОГРАМА «ЗАХИСТ ВІД БЕЗРОБІТТЯ» СТВОРЕНА ВИКЛЮЧНО ДЛЯ КЛІЄНТІВ ПАТ КБ «Правекс Банк» ТА ТАКИЙ ДОГОВІР СТРАХУВАННЯ НЕ ДІЄ ЩОДО ОСІБ, ЯКІ Є ПРАЦІВНИКАМИ БАНКІВСЬКОЇ СФЕРИ.
З метою правильного вирішення спору суд зобов'язаний з'ясувати та визначити, чи довела позивач ту обставини, що під час укладення договору добровільного страхування фінансових ризиків (захист від безробіття) пункт 4.3 частини другої цього договору не містив обмеження щодо неможливості його укладення з працівниками банківської сфери, на підставі чого зробити висновок, чи є звільнення позивача із роботи у зв'язку зі скороченням штату страховим випадком за умовами договору страхування.
Верховний Суд нагадує, що у постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної Палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2018 року у справі № 753/11000/14-ц /http://reyestr.court.gov.ua/Review/73500675/ зроблено висновок, що У РАЗІ, ЯКЩО З'ЯСУВАТИ СПРАВЖНІЙ ЗМІСТ ВІДПОВІДНОЇ УМОВИ ДОГОВОРУ НЕМОЖЛИВО ЗА ДОПОМОГОЮ ЗАГАЛЬНИХ ПІДХОДІВ ДО ТЛУМАЧЕННЯ ЗМІСТУ ПРАВОЧИНУ, ПЕРЕДБАЧЕНИХ У ЧАСТИНАХ ТРЕТІЙ ТА ЧЕТВЕРТІЙ СТАТТІ 213 ЦК УКРАЇНИ, СЛІД ЗАСТОСОВУВАТИ ТЛУМАЧЕННЯ CONTRA PROFERENTEM. Contra proferentem (лат. verba chartarum fortius accipiuntur contra proferentem - слова договору повинні тлумачитися проти того, хто їх написав). Особа, яка включила ту або іншу умову в договір, повинна нести ризик, пов'язаний з неясністю такої умови.
Суди не встановили, що на момент укладення договору добровільного страхування фінансових ризиків (захист від безробіття) № 0212101201610/5636 від 21 січня 2016 року до ВІДПОВІДАЧЕМ ДО ВІДОМА ПОЗИВАЧА БУЛО ДОВЕДЕНО ПУНКТ 4.3. ЧАСТИНИ 2 ДОГОВОРУ СТРАХУВАННЯ У РЕДАКЦІЇ, НА ЯКІЙ НАПОЛЯГАЄ ВІДПОВІДАЧ. РАЗОМ ІЗ ТИМ, ВІДПОВІДАЧЕМ НЕ СПРОСТОВАНО ТВЕРДЖЕННЯ ПОЗИВАЧА ПРО ТЕ, ЩО НА МОМЕНТ УКЛАДЕННЯ ДОГОВОРУ ДІЯЛА САМЕ ТА РЕДАКЦІЯ ПУНКТУ 4.3. ЧАСТИНИ 2 ДОГОВОРУ СТРАХУВАННЯ, НА ЯКУ ПОСИЛАЄТЬСЯ ПОЗИВАЧ.
За таких обставин, з урахуванням ВІДСУТНОСТІ СПРОСТУВАННЯ ПРЕЗУМПЦІЇ ПРАВОМІРНОСТІ ДОГОВОРУ НА РІВНІ ЗАКОНУ АБО СУДОВОГО РІШЕННЯ, НЕ МОЖЛИВОСТІ УЧАСНИКІВ ЦИВІЛЬНИХ ВІДНОСИН НА РІВНІ ТОГО ЧИ ІНШОГО ДОГОВОРУ ЗДІЙСНЮВАТИ ЙОГО КВАЛІФІКАЦІЮ ЯК НЕДІЙСНОГО (нікчемного чи оспорюваного), висновок суду першої інстанції про те, що звільнення позивача з роботи з Баришівського відділенні ПАТ КБ «Правекс-Банк» у Київській області на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП, у зв'язку зі скороченням штату працівників, є страховим випадком, так як ОСОБА_2 втратила постійне місце роботи, є правильним."